А ЯКЩО Й ПОВЕРНУСЬ
От придумали люди: що ніби коли помираєш,
То летиш, - немов птах, по – над широтою полів.
Рідну землю свою під плач назавжди покидаєш,
У суворому строї небесних бродяг – журавлів.
Журавлі прилетять з настанням весняного шалу,
Щоб у царстві боліт створити чергову сім’ю.
Ну а як же мені? Чи я повернусь до загалу,
Де мене пам’ятають, читаючи збірку мою?
А якщо й повернусь, то буду в якій я подобі?
Може, в малій пташині теплитися буде душа?
Чи в маленькій комашці? Чи в тілі кота? Чи в худобі?
Чи в сріблястій рибині, що смокче стебло комиша?
Де ще житиму я, коли в смерть остаточну не вірю?
Присяглись ми обоє, що житимем навіть тоді,
Коли тіло нещасне на цвинтарі в землю зариють,
Та душа буде вільна! І віддана тільки тобі!
Не злечу в небеса! Допоки тебе там не буде,
Мені нічого сумно між зорями вічно блукать.
Краще в твоїм саду я в стебельці квітки побуду,
Щоб торкалась мене твоя небайдужа рука.
Якщо квітку зірвеш, кричати від болю не стану
Пригорнусь до руки, та пальці обійму листком…
І струнким, молодим у пам’яті раптом постану,
Як любила казати: «безвусим, смішним диваком!»
Був безвусим колись! Такий собі: сільський хлопчина
З синім небом очей та з чубом чорнявим, густим!
А тепер: під долонею, шорстка, мов з дроту, щетина…
Над високим чолом сивини кучерявиться дим…
Вже далеко не той з яким ти ще юнкою стрілась.
Все частіше у небо, затягнуте в хмари, дивлюсь.
Як старий журавель готую до вирію крила
Та лишати тебе в затишній хатині боюсь.
11.08.2015 5:40:25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2015
автор: dovgiy