Ти щось шукаєш серед тисячі століть,
Мене?.. її?.. Його, чи злам часу?
Свіча спалахує, себе, щоб спопелить,
Упавши воском, втілившись в сльозу.
У котре вчитуюсь у рунні письмена,
Може відповідей тіні промайнуть?
Та лиш всміхається та брила кам‘яна,
Яка сховала справжню твою суть.
Давно забуті нами зоряні сліди.
Обпікшись, я серед жарин іду,
Хоча б одну, єдину пригорщу води,
Полити спрагу , де ж її знайду?
Криваве марево лякає знову ніч.
Вогненна куля, ніби жбан вина,
Осушить землю, непомітно, віч - на - віч.
Віддасть дощем - стихія водяна.
Ти щось шукаєш?.. понад прірвою, мости,
Чи срібний промінь Місяця до ніг ?
Мої розхристані думки - мої ж хрести,
Прозрінням впали вже на твій поріг.
14.05.2015.
народившись художником - точно стали б імпресіоністом, Людмило! а народились митцем у слові - магом-містиком, ворожбитом на майбутнє, пророкуючи в таких образах!..
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Касьяне! Не звідки ці образи приходять?Та містика поряд...Чи не Ви щойно тут чаклували ,мольфаре?