Ти щось шукаєш серед тисячі століть,
Мене?.. її?.. Його, чи злам часу?
Свіча спалахує, себе, щоб спопелить,
Упавши воском, втілившись в сльозу.
У котре вчитуюсь у рунні письмена,
Може відповідей тіні промайнуть?
Та лиш всміхається та брила кам‘яна,
Яка сховала справжню твою суть.
Давно забуті нами зоряні сліди.
Обпікшись, я серед жарин іду,
Хоча б одну, єдину пригорщу води,
Полити спрагу , де ж її знайду?
Криваве марево лякає знову ніч.
Вогненна куля, ніби жбан вина,
Осушить землю, непомітно, віч - на - віч.
Віддасть дощем - стихія водяна.
Ти щось шукаєш?.. понад прірвою, мости,
Чи срібний промінь Місяця до ніг ?
Мої розхристані думки - мої ж хрести,
Прозрінням впали вже на твій поріг.
14.05.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581399
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Лина Лу