Константін Велічков, Царгородські сонети: Сонет XVIII
Летіть, пташки, у вільну вишину,
Летіть пташки у піднебесся синє.
За вами дух мій рветься в мить одну –
вас прагне перегнати в височіні.
Чому, пташки, коли проміння зов
у синь яскраву вас веде невпинно,
згорнувши крила, ви на землю знов
спускаєтесь із височин промінних?
Чи мучить вас страхітна боротьба
у вашому найвищому польоті?
Чи з нами спільна доля і журба?
Чи може ви вже бачите в гіркоті,
що світової бідності ганьба
вам томить крила й серце у скорботі?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XVIII
Летете, птици, в волния въздух,
летете, птици, в небесата сини.
Кат вас лети нагоре моят дух
и вази той стреми се да замине.
Защо, о, птици, кои в светлий зрак
на синевата бляскава летите,
криле сберете, на земята пак
се спущате от връх, от висотите?
И вас ли грозна мъчи ви борба
и в ваште, най-високите полети?
Една ли с нас ви свързова съдба?
Не можете ли нийде да се взрете,
без тъжната световна нищета
да ви тегней в сърцето и в крилете?
