Веселі докучливі звуки дзвінкого клавесина.
(Петрюс Борель)
Рукою ніжною ціловане блищить
У вечорі рожево-сірім піаніно,
І трель легка наспівно крилами шумить
В мелодїї прекрасній давній неупинно,
Блукаючи незримо, скромно, наче винна,
У будуарі тім, де аромат п’янить.
І що ж мене колише так негадано дбайливо,
Що ніжить так в душі моїй думки сумні?
Що хочеш з мене ти, мелодіє грайлива?
Що хочеш ти, приспів, вимовний і мінливий,
Що мчиш загинути негайно у вікні,
Відкритому в садок, маленький і красивий?
Paul Verlaine
Le piano que baise une main frêle
Son joyeux, importun d’un clavecin sonore.
(Pétrus Borel)
Le piano que baise une main frêle
Luit dans le soir rose et gris vaguement,
Tandis qu’avec un très léger bruit d’aile
Un air bien vieux, bien faible et bien charmant
Rôde discret, épeuré quasiment,
Par le boudoir, longtemps parfumé d’Elle.
Qu’est-ce que c’est que ce berceau soudain
Qui lentement dorlote mon pauvre être ?
Que voudrais-tu de moi, doux chant badin ?
Qu’as-tu voulu, fin refrain incertain
Qui vas tantôt mourir vers la fenêtre
Ouverte un peu sur le petit jardin ?