Не боюся більше ходити у темноті.
Не боюся втрачати - скоро отримаю знову.
Що б там люди не знали - всі вже давно пусті -
Скоро забудуть й мову.
Люди ховаються по світах, люди втрачають себе,
Самі своє горе тихо вночі вінчають,
Люди знаходять пустку межи ребер,
Або в когось її позичають.
Люди втрачають нюх, люди втрачають смак,
Людям здається - в них попереду вічність.
Хто тут щасливий, той, безумовно відьмак -
Вони вірять в міфічність.
Ми живемо на суші, над нами витає морок
Який часто вкриває холодним густим туманом.
Нам якихось там двадцять, а враження що під сорок,
Під сильним самообманом.
Чому ми постійно кудись спішимо?
Чому безперервно міняєм місця і дати?
Чому віддає здебільшого той, кому, чорт візьми, вже немає чого віддати?
Помаранчева дівчинка
