…

Не  боюся  більше  ходити  у  темноті.
Не  боюся  втрачати  -  скоро  отримаю  знову.
Що  б  там  люди  не  знали  -  всі  вже  давно  пусті  -  
Скоро  забудуть  й  мову.

Люди  ховаються  по  світах,  люди  втрачають  себе,
Самі  своє  горе  тихо  вночі  вінчають,
Люди  знаходять  пустку  межи  ребер,  
Або  в  когось  її  позичають.

Люди  втрачають  нюх,  люди  втрачають  смак,
Людям  здається  -  в  них  попереду  вічність.
Хто  тут  щасливий,  той,  безумовно  відьмак  -  
Вони  вірять  в  міфічність.

Ми  живемо  на  суші,  над  нами  витає  морок
Який  часто  вкриває  холодним  густим  туманом.
Нам  якихось  там  двадцять,  а  враження  що  під  сорок,
Під  сильним  самообманом.

Чому  ми  постійно  кудись  спішимо?
Чому  безперервно  міняєм  місця  і  дати?
Чому  віддає  здебільшого  той,  кому,  чорт  візьми,  вже  немає  чого  віддати?

Помаранчева  дівчинка

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492365
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Помаранчева дівчинка