В кошлатій гриві з космами густими,
тамуючи свій лютий гнів і рев,
ходив по клітці гордий син пустині –
невільний лев.
І ґрати легко крок його спиняли,
незламність сталі він давно спізнав,
і лапа піднімалася й спадала
у силі грізній на залізний сплав.
У снах свободу бачив, рідні схили,
левиці хижої страшний стрибок,
розлог очам, прилив могутній сили,
розпечений під лапами пісок.
І рев із клітки вирвався на волю –
як згадка дальніх африканських гір
і скрип зубів у ворога на горлі:
жагу до волі ревом свідчив звір.
Свист батога розсік вогнем той спогад,
біль загострив в невільнім серці злість:
до нього із ознакою тривоги
йшов пан його – в руках батіг і кість.
Погрозами крикливими й обманом,
пісною кісткою спинив він лютий рев
і волі крик, і стих побитий паном,
забувши силу предків своїх, лев.
Мучителя покинувши живого,
на кістку зуби жадібні затяв,
а у цей час в його пустині вбогій
гієни не стихали від виття...
Такий закон і біг життя шалений –
коли левині замовкають десь сини,
з печер виходять жадібні гієни
і в мертвеччині тішаться вони.
Ларыса Геніюш
Лев
З калматай грывы космамі густымі,
напружаны, ў вачах схаваўшы гнеў,
хадзіў па клетцы горды сын пустыні –
зыманы леў.
Сто кратаў лёгка крок яго спынялі,
нязломнасьць сталі ён даўно спазнаў,
і лапа падымалася і ападала
цяжкою сілай на жалезны сплаў.
У снах свабоду бачыў і яскіню,
драпежнай львіцы сьмерцяносны скок,
прастор вачам, прыліў магутнай сілы,
распалены пад лапамі пясок.
І роў пранік глухое навакольле –
ўспамін далёкіх, афрыканскіх гор,
і скрып зубоў у ворага на горле,
і прагу волі нёс ён у прастор.
Сьвіст бізуна расьсёк агнём ўспаміны,
боль завастрыў ў нявольным сэрцы злосьць:
супроць яго ў кароткіх перапынах
йшоў пан яго – ў руках бізун і косьць.
Крыклівай грозьбай, ласкавым абманам
і таннай косткаю спыніў ён люты гнеў
і волі крык, і сьціх дрэсіраваны,
забыўшы сілу продкаў сваіх, леў.
Мучыцеля пакінуўшы жывога,
на костцы зубы прагныя зацяў,
а ў гэты час ў пустыні яго срогай
гіены не сьціхалі ад выцьця...
Такі закон і бег жыцьця нязьменны –
калі змаўкаюць, адышоўшы, львы,
зь пячэр выходзяць прагныя гіены
і вокал падлам цешацца яны.
ID:
468064
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 24.12.2013 00:38:53
© дата внесення змiн: 24.12.2013 00:47:07
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
