Поклич мене,
Не рухом,
Не очима,
Лиш теплим усміхом мені кивни.
Ти позови мене, не як Людину
А як кохання вірне. І твоє!
Ти прокажи мені лиш те, що хочу чути,
Лиш те, що ж бачу в тебе у очах.
Те, що зривається із уст жахучих
Ти прокажи, не стримуй, вже наш час.
Його ж так мало залишилось,
І ж ,небагато так його було,
Поклич мене, поклич мене очима,
Я справ не маю. Та й певно й не живу.
Лише чекаю сон який скоротить,
Ту відстань, щоб побачити тебе
І з тріпотою ніжною у серці так лоскоче,
Ще мить і знову відчуватиму себе.
З тобою поряд, я всесильна мука,
Безвольний раб, з сенаторським тавром,
Тобі поет, ти муза оповита
Нажаль чужим, а не моїм теплом.
