Поклич мене

Поклич  мене,
Не  рухом,
Не  очима,
Лиш  теплим  усміхом  мені  кивни.
Ти  позови  мене,  не  як  Людину
А  як  кохання  вірне.  І  твоє!
Ти  прокажи  мені  лиш  те,  що  хочу  чути,
Лиш  те,  що  ж  бачу  в  тебе  у  очах.
Те,  що  зривається  із  уст  жахучих
Ти  прокажи,  не  стримуй,  вже  наш  час.
Його  ж  так  мало  залишилось,
І  ж  ,небагато  так  його  було,
Поклич  мене,  поклич  мене  очима,
Я  справ  не  маю.  Та  й  певно  й  не  живу.
Лише  чекаю  сон  який  скоротить,
Ту  відстань,  щоб  побачити  тебе
І  з  тріпотою  ніжною  у  серці  так  лоскоче,
Ще  мить  і  знову  відчуватиму  себе.
З  тобою  поряд,  я  всесильна  мука,
Безвольний  раб,  з  сенаторським  тавром,
Тобі  поет,  ти  муза  оповита
Нажаль  чужим,  а  не  моїм  теплом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2013
автор: Андрій Толіч