Хочете повеселитись? Спробуйте задати у інтернетному пошуковику якесь абстрактне поняття і почитайте, що вам пропонується на його визначення. Я задала «любов». Чого тільки не отримала! Визначення філософів. Чесно? Нічого не зрозуміла, хоч філософію в інституті дуже любила й була улюбленицею шанованого не тільки у нашому вузі викладача. Визначення поетів і письменників. Багато красивих слів. Насмішило визначення психологів, де любов названо аномальним станом психіки. Вивих такий, - розумієте? Мені й самій у роботі над темою щастя важко добирати слова. Немає таких, щоб повною мірою відображали моє внутрішнє розуміння, мої власні почуття. Так само важко мені передати ті емоції, що вибухнули у моєму серці, коли я вперше прочитала біблійне визначення любові. Я почувалась розчарованою і обманутою життям, адже, згідно з цим визначенням, я ніколи не любила. Набір моїх душевних якостей і на десять відсотків не складався із того, що було потрібно для справжньої любові. Ніде – ні до того, ні пізніше – я не зустрічала визначення любові, яке складалось би із суцільних дієслів. Як філологу, мені б до голови таке не прийшло. Я добирала би якісь іменники, приправлені прикметниками (красотами тобто). Мої уявлення про любов – неземне, казкове, ні з чим не зрівняне почуття – наче каменем важким притисло перше ж слово біблійного визначення: «Любов довготерпить». Терпіння на той час зовсім не входило до переліку моїх чеснот. Яке там терпіння?! Я на зупинці більше п`яти хвилин постояти спокійно не могла, починала ходити туди-сюди й поглядати на годинник. Найстрашнішим нічним кошмаром для мене був сон, де я кудись не встигаю. Найбільше ж відсутність терпіння заважала у вихованні дітей. Не вистачало сил дочекатись, поки вони навчаться щось робити, тому я все намагалась доробити за них. Згодом це переросло у якусь манію. З відголосками цієї манії я до цього часу борюсь.
Тільки тепер, співставляючи взаємодоповнення, взаємодію чоловічого й жіночого характеру, я бачу, наскільки важлива річ жіноче терпіння. Шукаючи йому пари, я перебрала такі чоловічі якості, як витримка, поміркованість, розважливість, але відкинула їх. Не парувались, не ладились. Повинен був проявитись духовний зв`язок, а він все не проявлявся. І в якийсь момент стало очевидно, що я сама не розумію духовної суті терпіння. Чому, чому Господь ставить його на перше місце у визначенні любові, а, отже, у визначенні Своєї Божественної сутності? Саме це співставлення терпіння як складової жіночого характеру із Божественним нереально довгим і глибоким терпінням й дало мені відповіді на всі мої питання.
Терпіння – не статична якість. Якби я хотіла зобразити його за допомогою геометрії, то обрала би вектор. Терпіння – це рух. Душевний. Духовний. Але не хаотичний, а, як вектор, чітко спрямований до мети. Людина, не будучи цілеспрямованою, не може бути терпеливою. Може бути апатичною, безініціативною, безвольною, але не терпеливою. Мета – не абстрактна мрія. Для мрії терпіння не потрібне, для того, щоб помріяти потрібен тільки зручний диван. Мета – річ конкретна, визначена у просторі, часі, зусиллях. Терпіння – то шлях до реалізації мети, уміння дочекатись результату. Воно не існує, коли не спрямоване на очікуваний результат. Несподівано, правда?
У Божому терпінні мене вражає не стільки його безмірність (хоч і це викликає почуття неймовірної поваги й вдячності), мене вражає, що Всемогутній ніколи не нав`язує нам свого вибору. Він обурюється, сердиться, страждає, але ніколи не вирішує за нас. Раз давши нам це право, Він не відміняє Свого рішення. Я от думаю: скільки разів Він згоден з моїми рішеннями? Боюсь навіть уявити, як це мало! Скільки біди наробили наші нерозважливі рішення у масштабах і наших власних життів, і всієї планети! Ми вкрай нерозумно використовуємо своє право вибору. Але, раз давши нам це право, Господь не відбирає його. Він дозволяє нам самим приймати рішення, а потім, згідно з цими рішеннями, моделює найменш руйнівні ситуації нашого життя. Таким чином Він дає нам право на помилки, щоб ми вчились. Чому я кажу, що терпіння – одна із фундаментальних рис жіночого характеру? Тому що навчанням дітей – у сім`ях, у школах – здебільшого займаються жінки. Вони -вчителі по природі материнства. Для терпіння потрібно, щоб жінка не тільки бачила мету своїх зусиль, а й поважала право ближніх своїх на власні рішення, на власні помилки. Це – дуже важко. Адже рішення частенько бувають неправильними, а помилки – болючими. Вони позначаються на всіх сферах життя – стосунках, добробуті, здоров`ї. Життя – не шкільна вправа, тут чорновиків не передбачено, ніхто набіло переписати не дасть. Терпіння – це завжди ризик. Тому його – терпіння – ніколи не буває без довіри.
- Ну, як, - скажете ви, - можна довіряти людині, що не раз підвела, вчинила нерозумно? Ми ж не боги!
- Можна. - Відповім я, - якщо людина не порушує своїм рішенням Божих заповідей, довіряти можна. А, якщо не маєте сили довіряти ближньому, - довіртесь Богу. Адже наші взаємини з людьми – то проекція наших стосунків з Ним.
Шлях терпіння – складний шлях. Обираючи його, потрібно бути готовою глибоко проникати у життя близьких людей, аналізувати помилки, шукати нових рішень, думати і співставляти. Треба розуміти, що постійно стикатимешся з впертістю, самовпевненістю, гординею. Адже визнавати свої помилки ніхто не любить. А ще менше ми любимо й вміємо вчитись на помилках інших. Таке виходить замкнуте коло: на чужих – не любимо, своїх – не визнаємо. Розірвати це коло можна, справді, тільки довготерпінням. З одного боку – з боку жінки. А що потрібно з боку чоловіка? Тут, нарешті, я й знайшла її – ту рису чоловічого характеру, яка парується з жіночим терпінням! Це – рішучість. Здивовані? Я теж. Не аналізуючи духовну сутність характерів, додуматись нереально.
Скільки терпіння потрібно жінці, щоб додати рішучості чоловікові, який з дитинства звик, що мама не дає права на помилку, не дозволяє прийняти рішення. Критикує й намагається все зробити сама: «відійди, безрук, вічно у тебе нічого не виходить, дай я»? Нетерплячі мами, нетерплячі дружини породили цілу націю, де нерішучість – ментальна риса чоловічого характеру. Наші чоловіки сьогодні здатні лише на спонтанні вибухи протесту. Прийняти рішення, взяти за нього відповідальність і рухатись до мети – для цього їм рішучості не вистачає.
Чим більше думаю, тим глибше розумію, наскільки мало у фундаментальних якостях жіночності місця для почуттів. Ще менше – для емоцій. Первосвященик у храмі людського духу – розум. Саме він керує терпінням. Аналізувати мету, визначати шлях, вибудовувати стратегію – робота розуму. Визнавати право на рішення, поважати право на помилку – теж робота розуму. Хоча тут і робота серцю знайдеться, адже доброта і довіра – результати діяльності серця.
- Ти надто ускладнюєш, - сказав мій товариш – психолог з досить пристойною освітою, - терпіння елементарно тренується, якщо визнати, що це – просто уміння дочекатись. Треба навчитись зусиллям волі придушувати порив рухатись і примушувати себе стояти на місці, - от і все.
Я знову відчула, як важкий камінь ліг на серце, - той самий, що вже відчувався по прочитанню біблійного «любов довготерпить». Не схожий на любов тупий примус чекати. Геть не схожий! Я вже примушувала себе колись чекати рішучих вчинків від свого чоловіка. Окрім розчарування й депресії таке чекання нічого мені не дало. У духовному сенсі воно радше нагадує пляму з контурами фігури з трьох пальців, ніж стрункий, цілеспрямований вектор. Терпіння з`явилось тоді, коли я усвідомила, що моє місце у сім`ї – місце помічниці. Щоб бути гарною помічницею, я мушу знати багато речей: куди мій чоловік веде сім`ю, яку стратегію він обирає, де я можу найбільше йому знадобитись. І я ці питання задала своєму чоловікові. Найтрагічніше у моєму житті те, що я це зробила на двадцятому році подружнього життя. Бо на жодне питання не було відповіді. Мій чоловік не замислювався над такими речами – жив, як живеться. Час – категорія конечна. Саме тому я так старанно записую свої міркування, - може хтось встигне раніше, ніж я.
Духовна суть терпіння – цілеспрямованість, усвідомлення свого місця і права інших на рішення і на помилки, – засвоєна на рівні життєвого переконання, робить чекання результату спокійним. Це вже не камінь, що тисне на серце. Це – надійна опора чоловічій рішучості. Адже рішучість виробляється і проявляється вільно тільки тоді, коли право на помилку враховується, а право на рішення поважається. І коли помічниця вміє спокійно – без істерик і нарікань – дочекатись результату. Прекрасно, коли вектор жіночого терпіння і направленість чоловічої рішучості співпадають. Тоді рух виходить швидким і гармонійним. Для цього обом потрібні язики. Щоб розмовляти.
Нас у дитинстві, у школі, у вузі вчать говорити. А розмовляти ми учимось самі. Часом, чуючи розмови деяких сімей, я згадую Франкове оповідання «Грицева шкільна наука» - такі ці розмови «результативні». А головне – «зрозумілі»! Моя вчителька математики у таких випадках жартувала: «Треба, Федю, так говорити, шоб тібє панімалі, шоб ти сам сібє панімал!»
Так от. Ні терпіння жінки, ні рішучості чоловіка немає без глибокої довіри і взаєморозуміння, без постійного результативного, розумного спілкування. Такого, «шоб тібє панімалі». А це вже, погодьтесь, більше схоже на любов, ніж тренування нічого не робити і примус стояти на місці.
Прочитайте визначення любові у Апостола Павла. Він, наче по сходинках, веде нас до вершини людського духу. Перша сходинка – терпіння. Давайте вчитись терпінню у будь-якому віці, за будь-яких обставин, адже вчитись любові ніколи не пізно, а у цій науці через сходинки не поскачеш. І, знову ж таки, нам так не вистачає в житті чоловічої рішучості!
Прекрасная вдумчивая работа.Спасибо.. ..
.. мне кажется, и я совершенно согласна с такой цитатой "Культура народа определяется отношением его (народа т.е) к женщине" (Классик)
...- дать возможность получить образование,и быть востребованной, - признать достоинства ума женщины... - это гуманитарная цивилизация общества - признать силу разума над силой мускулов.. в таком обществе воспитание детей - это доверие (общества) женщине на ожидаемый результат...я, наверное, отвлеклась от темы.. но всё взаимосвязано...в здоровом теле - здоровый дух..)...
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не-не, Лаура, не отвлеклась! Просто продолжила тему. И я - в продолжение: настоящая мужественность - это отношение к женщине не как к продукту второго сорта, это - признание её "инакости", несхожести и удивление этим, очарование... пока не очень слов хватает, но я ещё придумаю, как красиво об этом сказать.
1-е послання апостола Павла до коринтян 13
1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2 І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8 Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9 Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11 Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цитату, Саша! Дуже доречно, саме її й хотілось у текст вставити.
В отсутствии этого "мужского" вектора вся загвоздка. И готова быть помощницей, соратницей, ведомой, на "вторых ролях", но нет твёрдой руки, которая нарисовала бы этот вектор. Спасибо, Алла, что облекла МОИ мысли в литературную форму, структурировала их, что ли... Может, девочки-скороспелки и прочтут это мимоходом, но поймут, скорее всего, с годами!
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, Света, это уже похоже на замкнутый круг: нерешительные мужчины порождают нетерпеливых женщин, которые, в свою очередь, не могут вырастить решительных сыновей. Я исхожу из того, что за мужа с меня не спросится, а вот за сыновей отвечу по полной. Поэтому терпение выращивать есть прямой смысл.
А моя девочка (крестница) - не семи пядей во лбу - понимает. Так меня это вдохновляет! Нам-то, взрослым, проще, мы на одном языке мыслим.
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тут я довго шукала якість - пару. І в один момент вона просто спливла у голові, наче хтось шепнув. Взагалі шукати парні жіночо-чоловічі якості дуже цікаво.
А от коли рішучість чоловіка доповнена відповідальністю... тоді ми вже напевне можемо собі дозволити бути терплячими.
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, боюсь, Арішенько, що дозволити буде мало! Вчитись треба буде, ламати стереотипи поведінки, переінакшувати звички. Особливо нам - мамам майбутніх чоловіків.
..
Давайте вчитись терпінню у будь-якому віці, за будь-яких обставин, адже вчитись любові ніколи не пізно---гарно, Алло 
