Хочете повеселитись? Спробуйте задати у інтернетному пошуковику якесь абстрактне поняття і почитайте, що вам пропонується на його визначення. Я задала «любов». Чого тільки не отримала! Визначення філософів. Чесно? Нічого не зрозуміла, хоч філософію в інституті дуже любила й була улюбленицею шанованого не тільки у нашому вузі викладача. Визначення поетів і письменників. Багато красивих слів. Насмішило визначення психологів, де любов названо аномальним станом психіки. Вивих такий, - розумієте? Мені й самій у роботі над темою щастя важко добирати слова. Немає таких, щоб повною мірою відображали моє внутрішнє розуміння, мої власні почуття. Так само важко мені передати ті емоції, що вибухнули у моєму серці, коли я вперше прочитала біблійне визначення любові. Я почувалась розчарованою і обманутою життям, адже, згідно з цим визначенням, я ніколи не любила. Набір моїх душевних якостей і на десять відсотків не складався із того, що було потрібно для справжньої любові. Ніде – ні до того, ні пізніше – я не зустрічала визначення любові, яке складалось би із суцільних дієслів. Як філологу, мені б до голови таке не прийшло. Я добирала би якісь іменники, приправлені прикметниками (красотами тобто). Мої уявлення про любов – неземне, казкове, ні з чим не зрівняне почуття – наче каменем важким притисло перше ж слово біблійного визначення: «Любов довготерпить». Терпіння на той час зовсім не входило до переліку моїх чеснот. Яке там терпіння?! Я на зупинці більше п`яти хвилин постояти спокійно не могла, починала ходити туди-сюди й поглядати на годинник. Найстрашнішим нічним кошмаром для мене був сон, де я кудись не встигаю. Найбільше ж відсутність терпіння заважала у вихованні дітей. Не вистачало сил дочекатись, поки вони навчаться щось робити, тому я все намагалась доробити за них. Згодом це переросло у якусь манію. З відголосками цієї манії я до цього часу борюсь.
Тільки тепер, співставляючи взаємодоповнення, взаємодію чоловічого й жіночого характеру, я бачу, наскільки важлива річ жіноче терпіння. Шукаючи йому пари, я перебрала такі чоловічі якості, як витримка, поміркованість, розважливість, але відкинула їх. Не парувались, не ладились. Повинен був проявитись духовний зв`язок, а він все не проявлявся. І в якийсь момент стало очевидно, що я сама не розумію духовної суті терпіння. Чому, чому Господь ставить його на перше місце у визначенні любові, а, отже, у визначенні Своєї Божественної сутності? Саме це співставлення терпіння як складової жіночого характеру із Божественним нереально довгим і глибоким терпінням й дало мені відповіді на всі мої питання.
Терпіння – не статична якість. Якби я хотіла зобразити його за допомогою геометрії, то обрала би вектор. Терпіння – це рух. Душевний. Духовний. Але не хаотичний, а, як вектор, чітко спрямований до мети. Людина, не будучи цілеспрямованою, не може бути терпеливою. Може бути апатичною, безініціативною, безвольною, але не терпеливою. Мета – не абстрактна мрія. Для мрії терпіння не потрібне, для того, щоб помріяти потрібен тільки зручний диван. Мета – річ конкретна, визначена у просторі, часі, зусиллях. Терпіння – то шлях до реалізації мети, уміння дочекатись результату. Воно не існує, коли не спрямоване на очікуваний результат. Несподівано, правда?
У Божому терпінні мене вражає не стільки його безмірність (хоч і це викликає почуття неймовірної поваги й вдячності), мене вражає, що Всемогутній ніколи не нав`язує нам свого вибору. Він обурюється, сердиться, страждає, але ніколи не вирішує за нас. Раз давши нам це право, Він не відміняє Свого рішення. Я от думаю: скільки разів Він згоден з моїми рішеннями? Боюсь навіть уявити, як це мало! Скільки біди наробили наші нерозважливі рішення у масштабах і наших власних життів, і всієї планети! Ми вкрай нерозумно використовуємо своє право вибору. Але, раз давши нам це право, Господь не відбирає його. Він дозволяє нам самим приймати рішення, а потім, згідно з цими рішеннями, моделює найменш руйнівні ситуації нашого життя. Таким чином Він дає нам право на помилки, щоб ми вчились. Чому я кажу, що терпіння – одна із фундаментальних рис жіночого характеру? Тому що навчанням дітей – у сім`ях, у школах – здебільшого займаються жінки. Вони -вчителі по природі материнства. Для терпіння потрібно, щоб жінка не тільки бачила мету своїх зусиль, а й поважала право ближніх своїх на власні рішення, на власні помилки. Це – дуже важко. Адже рішення частенько бувають неправильними, а помилки – болючими. Вони позначаються на всіх сферах життя – стосунках, добробуті, здоров`ї. Життя – не шкільна вправа, тут чорновиків не передбачено, ніхто набіло переписати не дасть. Терпіння – це завжди ризик. Тому його – терпіння – ніколи не буває без довіри.
- Ну, як, - скажете ви, - можна довіряти людині, що не раз підвела, вчинила нерозумно? Ми ж не боги!
- Можна. - Відповім я, - якщо людина не порушує своїм рішенням Божих заповідей, довіряти можна. А, якщо не маєте сили довіряти ближньому, - довіртесь Богу. Адже наші взаємини з людьми – то проекція наших стосунків з Ним.
Шлях терпіння – складний шлях. Обираючи його, потрібно бути готовою глибоко проникати у життя близьких людей, аналізувати помилки, шукати нових рішень, думати і співставляти. Треба розуміти, що постійно стикатимешся з впертістю, самовпевненістю, гординею. Адже визнавати свої помилки ніхто не любить. А ще менше ми любимо й вміємо вчитись на помилках інших. Таке виходить замкнуте коло: на чужих – не любимо, своїх – не визнаємо. Розірвати це коло можна, справді, тільки довготерпінням. З одного боку – з боку жінки. А що потрібно з боку чоловіка? Тут, нарешті, я й знайшла її – ту рису чоловічого характеру, яка парується з жіночим терпінням! Це – рішучість. Здивовані? Я теж. Не аналізуючи духовну сутність характерів, додуматись нереально.
Скільки терпіння потрібно жінці, щоб додати рішучості чоловікові, який з дитинства звик, що мама не дає права на помилку, не дозволяє прийняти рішення. Критикує й намагається все зробити сама: «відійди, безрук, вічно у тебе нічого не виходить, дай я»? Нетерплячі мами, нетерплячі дружини породили цілу націю, де нерішучість – ментальна риса чоловічого характеру. Наші чоловіки сьогодні здатні лише на спонтанні вибухи протесту. Прийняти рішення, взяти за нього відповідальність і рухатись до мети – для цього їм рішучості не вистачає.
Чим більше думаю, тим глибше розумію, наскільки мало у фундаментальних якостях жіночності місця для почуттів. Ще менше – для емоцій. Первосвященик у храмі людського духу – розум. Саме він керує терпінням. Аналізувати мету, визначати шлях, вибудовувати стратегію – робота розуму. Визнавати право на рішення, поважати право на помилку – теж робота розуму. Хоча тут і робота серцю знайдеться, адже доброта і довіра – результати діяльності серця.
- Ти надто ускладнюєш, - сказав мій товариш – психолог з досить пристойною освітою, - терпіння елементарно тренується, якщо визнати, що це – просто уміння дочекатись. Треба навчитись зусиллям волі придушувати порив рухатись і примушувати себе стояти на місці, - от і все.
Я знову відчула, як важкий камінь ліг на серце, - той самий, що вже відчувався по прочитанню біблійного «любов довготерпить». Не схожий на любов тупий примус чекати. Геть не схожий! Я вже примушувала себе колись чекати рішучих вчинків від свого чоловіка. Окрім розчарування й депресії таке чекання нічого мені не дало. У духовному сенсі воно радше нагадує пляму з контурами фігури з трьох пальців, ніж стрункий, цілеспрямований вектор. Терпіння з`явилось тоді, коли я усвідомила, що моє місце у сім`ї – місце помічниці. Щоб бути гарною помічницею, я мушу знати багато речей: куди мій чоловік веде сім`ю, яку стратегію він обирає, де я можу найбільше йому знадобитись. І я ці питання задала своєму чоловікові. Найтрагічніше у моєму житті те, що я це зробила на двадцятому році подружнього життя. Бо на жодне питання не було відповіді. Мій чоловік не замислювався над такими речами – жив, як живеться. Час – категорія конечна. Саме тому я так старанно записую свої міркування, - може хтось встигне раніше, ніж я.
Духовна суть терпіння – цілеспрямованість, усвідомлення свого місця і права інших на рішення і на помилки, – засвоєна на рівні життєвого переконання, робить чекання результату спокійним. Це вже не камінь, що тисне на серце. Це – надійна опора чоловічій рішучості. Адже рішучість виробляється і проявляється вільно тільки тоді, коли право на помилку враховується, а право на рішення поважається. І коли помічниця вміє спокійно – без істерик і нарікань – дочекатись результату. Прекрасно, коли вектор жіночого терпіння і направленість чоловічої рішучості співпадають. Тоді рух виходить швидким і гармонійним. Для цього обом потрібні язики. Щоб розмовляти.
Нас у дитинстві, у школі, у вузі вчать говорити. А розмовляти ми учимось самі. Часом, чуючи розмови деяких сімей, я згадую Франкове оповідання «Грицева шкільна наука» - такі ці розмови «результативні». А головне – «зрозумілі»! Моя вчителька математики у таких випадках жартувала: «Треба, Федю, так говорити, шоб тібє панімалі, шоб ти сам сібє панімал!»
Так от. Ні терпіння жінки, ні рішучості чоловіка немає без глибокої довіри і взаєморозуміння, без постійного результативного, розумного спілкування. Такого, «шоб тібє панімалі». А це вже, погодьтесь, більше схоже на любов, ніж тренування нічого не робити і примус стояти на місці.
Прочитайте визначення любові у Апостола Павла. Він, наче по сходинках, веде нас до вершини людського духу. Перша сходинка – терпіння. Давайте вчитись терпінню у будь-якому віці, за будь-яких обставин, адже вчитись любові ніколи не пізно, а у цій науці через сходинки не поскачеш. І, знову ж таки, нам так не вистачає в житті чоловічої рішучості!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403386
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2013
автор: alla.megel