Україно моя, Українонько,
Як хотів я співати пісні
Соловейком в твоєму гіллі,
Як розквітнеш ти, серце, калиною.
Спів веселий землі безпечальної
Від Деснянських замріяних плес
Я хотів до високих небес
Донести переливами жайвора.
Вкласти в пісню хотів лебедину,
Богу вічному щиру хвалу
За козацьку відвагу твою
І за вдачу синів соколину.
Та сини твої вовчими зграями,
Розіп’явши тебе на хресті,
За пожитки гризуться твої,
Роздираючи одіж останнюю.
Люд державний численними юрбами,
Що страшніші батиївських орд,
Оббирають нужденний народ,
Повдягявши мундири з тризубами.
А козацькі чини величавії
Продали вже корогви святі
Й на догоду злочинній орді
Препокірно кивають булавами.
Чи побачу тебе я щасливою?
Чи й в останні години свої
Каркать круком судилось мені ?
... Над твоєю судьбою вдовиною.
Чи побачу тебе я щасливою?.. Побачите, добродію...Побачите... Тільки порозумнішати треба нам, пострадянським... Або вимерти, щоб не бути веригами на її втомлених неволею ногах...
Пантелій Любченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доля нас дечому вчила. Та чи всі змогли зробити висновки? Не повторяти б тих самих помилок.
ЕНИКИ- БЕНИКИ ЇЛИ ВАРЕНИКИ, ЕНИКИ- БЕНИКИ КВАС. ТОЙ,ХТО ЖИВЕ У НАШ ЧАС НА ВКРАЇНІ -ЗНАЄ ЯКА ЦЕ НАПАСТЬ. ЯНИКИ НАШІ ПОЇЛИ ВАРЕНИКИ.НАМ ЗАЛИШИЛИ ЛИШ ЧАЙ. ТРЕБА ВИДЕЛКИ НА ВИЛА ЗМІНИТИ. ВЛАДО! ЙДИ ГЕТЬ! ПРОЩАВАЙ!
Пантелій Любченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думаю, вихід в усвідомленні своєї гідності і в єдності народу. Тоді вила не знадобляться.