Україно моя, Українонько,
Як хотів я співати пісні
Соловейком в твоєму гіллі,
Як розквітнеш ти, серце, калиною.
Спів веселий землі безпечальної
Від Деснянських замріяних плес
Я хотів до високих небес
Донести переливами жайвора.
Вкласти в пісню хотів лебедину,
Богу вічному щиру хвалу
За козацьку відвагу твою
І за вдачу синів соколину.
Та сини твої вовчими зграями,
Розіп’явши тебе на хресті,
За пожитки гризуться твої,
Роздираючи одіж останнюю.
Люд державний численними юрбами,
Що страшніші батиївських орд,
Оббирають нужденний народ,
Повдягявши мундири з тризубами.
А козацькі чини величавії
Продали вже корогви святі
Й на догоду злочинній орді
Препокірно кивають булавами.
Чи побачу тебе я щасливою?
Чи й в останні години свої
Каркать круком судилось мені ?
... Над твоєю судьбою вдовиною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400912
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.02.2013
автор: Пантелій Любченко