У крайні, де щедрістю землі співають,
Там де борщ запашний і горілочка, навіть...
Де, під ранок, росою вмиваються квіти,
Соки жлуктив сеньйор Азарор, ненаситний.
Наче все для людей, наче все для Держави,
Але надто гіркий сир у тітки Халяви.
У самого – занадто, вже і вухами лізе...
Але дуже ж любив підіймати акцизи.
Він ще й мову паскудив, коли вів теревені.
Як слимак, поступово, глибше ліз до кишені.
Вже от-от, і лічильники встромить в криниці...
Взяв би хтось черевину і по пиці, по пиці!
А народ був покірний і ніяк не ледачий.
Що не день – на роботу, до батьків, чи на дачу...
Та коли вже нестерпно, тиснуть геть, на коліна,
Виростає, в народі герой – Че Поліно.
Цей і ззаду намилить, і салом по пиці,
Він розкаже: народ – то не бидло, не вівці!
І «на якір» поставить, не лише на коліна...
Ти пильнуй Азарор, вже підріс Че Поліно.
