Чумацьким шляхом плив паперовий човник, – повільно, проти течії. То лист до тебе. Я його писала, коли мене боліли всі мої думки, і тому він вийшов нудний, із відтінком псевдодраматизму. Я хотіла його порвати, але потім передумала. Зробила з нього човник і пустила в небо.
І він поплив… Що тільки не зустрічалося на його крутому шляху – і густий зловіщий туман, де блукали привиди із моторошними голосами, і піратські лад’ї із драконячими головами, і велетні-монстри із багатьма очима! Проплив він багато країн, де жили герої і філософи, воїни і розбійники, чарівні птахи-мрії та злі духи-кажани. Він був маленьким і беззахисним, але ніщо не могло знищити його, адже рядки, написані на ньому, були щирими і виплаканими істиною…
І через багато років він повернувся до мене, але вже не маленьким паперовим човником, а великим кораблем, на вітрилах якого пером всевладного часу була написана вражаюча епічна поема! І одного дня я зустріла його на березі моря і зрозуміла, що я щаслива! - щаслива, тому що живу, і тому що серед тисяч земних історій можу написати свою – єдину і неповторну…
Така гарна романтична історія! І таке прекрасне щасливе завершення! Так,кожен з нас пише свою історію і відпускає її в далеке плавання.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталю, вийшло досить романтично. Хоча задум був буденно-філософський - кожного з нас життя "витесує", труднощі роблять нас сильнішими, все що не трапляється - досвід... А із досвідом приходить розуміня багатьох речей, і зрештою, усвідомлення, що таке щастя...
І таке прекрасне щасливе завершення! 
Так,кожен з нас пише свою історію і відпускає її в далеке плавання. 
