Т.П.
Всю нерастраченную нежность
Я выдохну в твое плечо.
Бровей, что глаз таят безбрежность
Коснусь мне вверенным лучом.
И где, средь паутинных кружев,
Пух одуванчика качаем,
Две нити солнечных жемчужин
Я в мочки ушек продеваю.
Я буду вновь лечить цветами
Душевной боли неизбежность,
Чтоб чувствовать двумя плечами
Всю нерастраченную нежность
Твою.
ИБ? це я... отак мене твій вірш на Андерсена впритик напхнув... на сиву сумну Герду...
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не сумуй! я зрозуміла, що це Ти.
А у Андерсена в гостях я була минулого року...
Він був дуже самотній, його цькували, а він ще більше провокував ці цькування...
Йому не було на кого розтрачувати свою ніжність.
Ось і писав казки...
ой...
Всю нерастраченную нежность –
Чтоб – льда осколкам вопреки –
ВорОжбы королевы снежной
Не взяли в «вечности» силки;
Но этой сказки штрих финальный
Не Ханс придумал – злобный тролль…
И всё смешалось в датской спальне:
Горошина, нагой король…
вибачаюся, якщо це зайве тут...
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ні, Наталочко!
Після серйозних зауважень Ассоль мені щось таке і потрібно.
Надіюся, що це не ИБ.
це я... отак мене твій вірш на Андерсена впритик напхнув... на сиву сумну Герду... 
Як мило!.. 
Гарна у Вас лірика! 
