Пусті будинки та квартали,
В промінні сонця на дворі,
Не вийдуть діти, де гуляли,
Заховані десь з поміж землі…
Гуляючи грозу ніколи не чекали,
В промінні з неба у вікні…
Та сонце заховалося – всі стали,
Дорослий крик, пронизливе: «О, НІ!»
Яскраве сонце хмара заступила,
Посиливши знов подихи вітрів…
Приблизившись і стало видно крила,
Це став кінець усіх коротких днів…
Та ось, на землю білую упали,
Уламки чорні літака…
Почувши це – всі люди встали,
Згадавши десь пілота-козака…
