Ніч суворо поклала печатку на місто – воно спить. Сьогодні нарешті знову видні зорі… Ті краплини Всесвіту за якими я дуже скучила, в яких колись залишилися частинка душі. Тепер Зоря знову поряд… Їй знову слухати мої сповіді, читати мою душу…
А та болить і рветься на шматки.
Прозорими лініями обведений горизонт(його спеціально зробили таким). Будь чия рука може запросто зруйнувати тей поділ, намалювати його знову, або підкорегувати, але всім просто лінь.
У руці стакан холодного соку (туди навіщось кинула декілька кубиків льоду). Горло дере, немов лезом, але то ніщо в порівнянні з…. Усе завжди завершується крапками…
Він пішов в ночі. Нічого не сказав. Одягнув майку, зліз з ліжка і хлопнув дверима. До того моменту ще дуже сумнівалася у своєму серці, та тепер… все закінчується крапками… Коли мене у перші дні запитували «- Він тобі подобається? – Так! Як друг! - І все? – І все!». Та тепер ця відповідь піддається великому сумніву, сумніву, типу, чи наступить завтрашній ранок, чи ні ( і далекий від того, чи звалиться на Землю прямо зараз метеорит, чи пак то астероїд). В цю хвилину (саме у цю) я впевнена, що звикла до нього (дуже сильно).
Була ніч, коли він ліг поряд, а я таким самим чином (злізши з ліжка) пішла. Він запитав «- Чому? - Я боюсь у тебе закохатись!». Мою відповідь він певно (точно) не почув, тому нічого не сталося (як бажалося).
У холодній кімнаті заснула моя сестра. Мене завжди веселило її кумедне хропіння, але тепер не веселить. Приводило у захват те, як вона вміла робити зачіску на ніч, фарбувати очі… А потім вранці це все змивати теплою водою з-під крану, лишаючи на обличчі плями від синьої туші і чорного олівця. Мені подобалося коричневе у квіточку платтячко, в якому вона мала звичку засипати після того, як поверталася з нічного гуляння… Та тепер все не те… Моє життя змінилося, її життя змінилося…
Приїхала у незнайоме місто. Перші неділі не давало спокій минуле (так, маю звичку ділити весь прожитий час на проміжки: «нове», «старе»; чи б то: «до» і «після»). Але в якийсь момент просто все різко закінчилося, обірвалося (вірніше, я вирішила все порвати). Перші моменти було дуже боляче, але там, де щось закінчилось, інше розпочалось. Так і сталося.
Безліч нових облич, нових характерів. Симпатії, симпатії, симпатії… Швидко (надто швидко) звикла до людей… Напевно, просто полюбила їх всіх…Так не можна робити…!
Мертву тишу порушило мишеня. Маленький темний силует пробігся підлогою і миттєво сховався десь у куток (я його злякала, більше, ніж воно мене). Cік допитий… Склянка, як завжди, буде не помитою (знову все скидається на лінь)…
Чесно?! Я втомилася зараз сидіти і друкувати за монітором нетбука щось…
Відпочила…
Сходила і взяла собі шоколадну цукерку…Обожнюю цукерки (вони не зраджують)!
Думки про нього (щоправда, він вже третій «про нього» за цей місяць)… Та схоже… Хотіла щось написати, але… все довелося закінчити крапками…
Було… Його руки хаотично ковзали по тілу. В мене не було настрою… Запитала «- Ти можеш просто полежати поряд і обійняти мене? – Звичайно, ні!(він посміхнувся)». Я образилась… Просто саме від цієї людини мені потрібно щось набагато більше чим ця «фізкультура». Я дійсно хочу просто полежати поруч, поцілувати один разочок у губи, притулитися і заснути ( в мене ніколи, ні з ким не було такого бажання. Дивно.) Він теж образився… Надовго… До сьогодні, до завтра, до післязавтра…
У вуха повтикані навушники. Мій сенсорний виглядає, як Вікин «кірпіч»(подертий та кумедний). Зараз здається, що зовсім сама. Коли всі сплять, мовчать, або ж думають, час набуває нового потіку, русла, значення. Багато що починає виглядати не таким (це схоже на призму, яку нам давали на фізиці. В залежності, від того, під яким кутом подивитися можна побачити різні кольори). Ось і зараз всі замовкли, поринули у сон, або просто думками не тут…
Так зроблю і я… Піду спати…
Зорі теж підуть. Їм певно важко слухати і дивитися на всю маячню моїх думок. Вони навіть заснуть раніше ніж я… Вже сплять…
Точно Зорі потім буде лінь читати надруковане моїми пальчиками… Або вона просто не вміє читати.
Швиденько (по темряві) занесла скляночку на кухню. Крижана вода раптово майже не розколола руки. Холод… Зжала зуби, стулила губи… Закінчила думки крапками і помила склянку. Переборола лінь… То ж може у мене вийди змінити лінію горизонту?!
Хм… тепер байдуже… просто хочеться спати....
ID:
215299
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.10.2010 12:54:05
© дата внесення змiн: 10.10.2010 12:54:05
автор: mala_lala
Вкажіть причину вашої скарги
|
