Здригнувся раз ранок від болю,
Заплакав росою-сльозою
І вітер обдав пустотою
У тузі-журбі за тобою.
Хотів наказати я вітру,
Щоб сльози у ранку він витер,
Щоб вдів твої плечі у свитер,
Вернув сходу сонця палітру.
Щоб він, замість мене, промовив
Пробачення щиреє слово,
Вклонився, схилився до полу
І більш ображать не дозволив.
Хотів я поклястись вітрами,
Що більше не буду, кохана,
Разити болюче словами,
Наносити серцю ті рани.
Та хтось до руки дотулився,
Я думав - то вітер сердився,
Жахнувся, що ранок скінчився
І очі відкрити страшився.
І раптом почув, наче пісню,
Слова твої ніжні і млісні:
«Вернися, коханий у дійсність!
Проснися! Я поряд, засмійся!»
Згоден з Вами, просто ...молоді, що народжуються - не хворі, це, якби в дитинстві мені давали слухати не "Лейся песня" и Антонова с Пугачевой, а только раннюю Буланову))) Даже во время войні - и то -Теркина читали))) Єто я так - для дискуссии!!!)))
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радість і біль, веселість і смуток, сміх і сльози - це два основних почуття, якими ми сприймаємо світ і які і є виявом наших емоцій. Головне не перебирати. Я в дитинстві віддавав перевагу Висоцькому, у його піснях ці почуття поєднувались.
