Здригнувся раз ранок від болю,
Заплакав росою-сльозою
І вітер обдав пустотою
У тузі-журбі за тобою.
Хотів наказати я вітру,
Щоб сльози у ранку він витер,
Щоб вдів твої плечі у свитер,
Вернув сходу сонця палітру.
Щоб він, замість мене, промовив
Пробачення щиреє слово,
Вклонився, схилився до полу
І більш ображать не дозволив.
Хотів я поклястись вітрами,
Що більше не буду, кохана,
Разити болюче словами,
Наносити серцю ті рани.
Та хтось до руки дотулився,
Я думав - то вітер сердився,
Жахнувся, що ранок скінчився
І очі відкрити страшився.
І раптом почув, наче пісню,
Слова твої ніжні і млісні:
«Вернися, коханий у дійсність!
Проснися! Я поряд, засмійся!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196760
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2010
автор: Борода