Поводжуся, як чоловік
і ні сльозинки з-під повік
не пророню...
Тебе не полоню
ні поглядом, ні жестом
тому, що вже воскресла.
Бо народилась жінкою,
хоч почуваюсь чоловіком
й живу, наче каліка,-
чоловіками покалічена,
пригнічена,
та все ж, як чоловік!
Тому, що я кажу,не вір,
бо завтра я жорстокий звір,
сьогодні вовк в овечій шкурі...
Скажу:"Люблю!Ненавиджу!"
Проте, насправді байдуже...
Не вір, бо я тобою граю!
Я лицемірно посміхаюсь,
повторюючи всоте,
що я таки, сволота.
Проте, як жінка, я кохаю,
народжуюсь, живу і помираю
в цих почуттях.
Та є ще страх,
і це найбільш трагічно!
Боюсь, що стан шизофренічний-
моя біда навіки:
як в істинного чоловіка
єство моє дволике...
Оценка поэта: 5 а тепер у всіх жінок дволике єство... і зовсім не вина емансипації, як часто вважають чоловіки... вони занадто часто нас залишають наодинці з самими собою... от, і змушені ми поводитись як чоловіки, коли їх нема поряд...
що до клубу... то й не здумайте його покидати, тут так затишно!
а вірш-і(-ики) всі вчимось писати... колись виходить, колись не дуже... але вчимося
Lorna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
насправді з чоловіками поводжуся як чоловік.Їх це лякає,а мені подобається чинити з ними так як вони з нами,от і вся суть)але це,певно,не надто добре