Навчати можуть нас інші, учити себе можемо тільки ми самі.
Є істотні відмінності між просто риторичними пасажами і чесними думками. Це і є фундамент поезії.
Зрозуміти культуру, означає познайомитися з уявленнями про моральну інтеграцію, яка панує в тій або іншій місцині.
І лише той, хто це зрозуміє і сприймає історичну випадковість своєї культурної і моральної ідентифікації, може вважати себе дійсно поетом, освідченим.
І якщо вважати себе освідченим, слід мати в собі здібність до здивування: бажати зрозуміти, а як би склалося моє життя в іншому мовному середовищі, місцевості та часі, в іншому кліматі. Як би я поступав маючи іншу прфесію і інші соціальні умови. Людина мусить бажати подорожей, аби розширювати свої межі, до самої смерті. Дійснійсть робить людину спраглою до чесного письма, як до документальнї фильмографії.
Є неосвічені учені. Є лжепророки. Є лжепоети…
Так і читання. Одні читають і консумують прочитане, як борщ і сало. Вони мало розвиваються. Тож після читання, залишаються тим самим, що й до читва – незміненими.
Інші – пропускають прочитане через себе. Оцінивши, стають відмінними, ніж до того. Це і є неспростоване свідоцтво істиної освіти. Це саме стверджує філософ і письменник .
Справжній поет, як і письменник – анархіст. Він не визнає над собою ніяких авторитетів.