Душа людська - це скарб емоцій,
Вона терпляча, хоч вразлива.
Усе відчути вона в змозі,
Коли слова течуть, як злива.
Тоді душа від них щаслива,
Бо в цих словах відтінки ніжні,
(Почути їх їй так важливо),
Їх порівняє з цвітом вишні.
Від ніжних доторків проснеться,
Хто рзбудив? Весна посміла?
Словам приємним усміхнеться,
Отак зробить вона уміла.
Забуде все, що так боліло,
Хай не болітиме ніколи.
Надворі ніби потепліло,
Проллється запах матіоли.
І все зіллється воєдино:
Слова, що вимовляє серце,
Душа спокійна й нам спокійно....
Хай слуха тихе серця скерцо...
І терпляча, і вразлива - достовірно! То ж обережно маємо ставитись до інших душ. Як писала Ліна Костенко: "Людині бійся душу ошукать..." Чудово, Надіє!
