Вересень тихо по сходах у осінь ішов.
Люди спішили кудись монотонним кроком.
Стоп, зупинилась. Куди я бреду ізнов…
Може ти в літі згубив мене ненароком.
Я пам’ятаю шум вулиць, кав’ярню, тепло.
Дві філіжанки кави і твої очі,
Бачила в них, як серце сльозою стекло
Все ж посміхнувся і ніжно сказав: - Зурочиш…
Тиша збирала із рідних вуст всі слова
В ауру близькості, що поміж нас витала.
Туга, як стрілка годинника часова
В каві збентежено гущу думок мішала.
Серце ловило дотик душі на радар
Долею разом зв’язаний підсвідомо.
Наша любов пила розлучення нектар
На час, поставивши не крапку, лише кому.
Прочитавши " З тобою ми були в гостях у тиші"
(aвтор: Тетяна Горобець (MERSEDES)
народився цей вірш.
Безмежно вдячна, що завітали. Чекатиму знову. 
Щиро дякую. 
