Ти серце розтривожив,
Розхитав…
І спогади злетілися,
Як птиці.
В них сотні нот
і тисячі октав,
Які звучать в мені –
Тому не спиться…
Твої листи, -
Загублені в роках,
У золотій позлітці
Від цукерок.
Ти знаєш, а таки
Збирає страх,
Що я дитя
Не нинішньої ери.
Що ми з тобою
Стрілись вже давно,
Бо я одразу
Погляд твій впізнала,
І пам'ять, наче кадри
Із кіно
Усе ген-ген в минуле
Відмотала.
Ти серце розтривожив…
Тільки лист
Невчасно зупинився
На півслові.
Над простором
Далеких надто міст
Така тонка мелодія
Любові…
Прости
за недописані листи,
за полини́
і зірвані мости,
що простором,
чи прірвою між нами:
не дотягнутись,
не переплисти...
За все, чого не зміг
і не устиг, -
Прости!
Я залишаюся піснями.
Дзвінка Тиха відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вже давно простила,
Але час
Не вигоїв коріння
В серця днищі.
Вона жива,
Жива й на попелищі
І надихає
Кожного із нас...
