Вони зустрілись на Майдані,
У неспокійний, грізний час.
Ті дні пекучі й полум'яні,
На міцність брали їх не раз.
Коли стріляє снайпер в спину
І на бруківку друг упав...
За вільну нашу Україну,
Життя геройські він віддав.
Упав один, а потім другий
І полилась рікою кров.
Скажіть, хіба ж то не наруга,
Топити в ній палку любов...
Вона мотала друзям рани
І несла чай гарячий їм,
Він найдорожчий і коханий,
У цьому пеклі був усім.
Коли було якесь затишшя
І випадав короткий час.
Вона йому писала вірші,
А він казав:" То все про нас".
Тоді Донбас... Свистіли кулі
І градом поливав свинець.
Вони обоє вже збагнули,
Що той початок, не кінець.
Вставало сонце, та не гріло
І небо в чорному диму.
Довкола тліло і горіло,
Хто розпочав страшну війну...
Дитячий крик, батьківські сльози.
Окопи, вирви і думки...
Дощі, пронизливі морози,
А в небі світяться зірки.
Щасливі двоє у любові,
Кохання завжди гріє їх.
Хоч сни у них не кольорові,
Та у душі все ж солов'ї.
І дні ось так летять за днями,
Наступить мир все ж на землі.
Не всіх синів обіймуть мами
І він не обійме́ її...
Коли в кохану цілив снайпер,
Її у бік він відштовхнув.
Той день, мабуть для них був зайвим,
Його забрав, її вернув.
І полетіла душа в небо,
Лишивши спогади сумні.
І вирвавсь крик: " Як жить без тебе,
Усе життя тепер мені"...
