Троє хлопців-молодців все гуляли. Їли- пили...
Ні про що більш не дбали. Не хотілось їм тоді щось
робити. Та б подумати пора, як в світі жити?
Та один з них спохвативсь:
- Досить гуляти! Буду хати для людей будувати.
І раділи люди там, і хвалили:
- Гарний майстер! Молодець. Дай, Бог, сили!
Другий трохи почекав... Придивився.
Бити байдики і цей натомився.
- Що робити, - думав він, - щоб щось мати? Піду
в поле, буду там я орати.
Як надумав - так зробив. Діло славне. Колоситься
навкруги жито гарне!
Хвалять люди:
- Молодець! Працьовитий. В цього хлопця гарно як
родить жито!
І сміявся третій:
- Ні! Так робити?! Ще й обсіли вас обох малі діти!
Не для мене це, скажу. Погуляю. То хоч клопоту,
як ви, я не маю.
Ой, як швидко ті роки пролетіли! Залишився він
один. Нема сили. Ні кола, а ні двора... Жити треба.
То ж працюй! А не чекай манни з неба.
Не шанують, знай, того, хто гуляє. Допоможуть
завжди тим, хто про щось дбає.