Сьогодні довго спало сонце... Проснулось. Глянуло в віконце.
А світ увесь у білім цвіті. Подивувалось: - Невже літо?
Сипнули ясні променята всі до землі... перевіряти, що це за
диво-дивина: за осінню прийшла весна?!
Як до землі вони злетіли, на яблуневі віти сіли, на вишеньку струнку,
гарненьку, на грушку нашу молоденьку. Як підлетіли до ялинкики -
побачили, що це сніжинки!
Сказали сонцю промінці:
- Дуже красиві квіти ці! Та ми їх можем розтопити. Що нам робити?
- Ви залишайтесь на землі, мої промінчики малі! Світіть, ріднесенькі.
Горіть. Ясними барвами цвітіть. Не буде до весни тепла. Хай сріблом
сіється зима, - сказало сонце. - Бо дуже гарний білий сніг.
У ньому барвами цвітіть у сонячні морозні дні. Час панувать прийшов
зимі. Зігріють землю в холоди її сріблястії сніги!
Дякую, Світлано!
Браво! 
Тая! 
