Ще вчора клен стояв в багрянці,
Привітно листям шарудів.
Чому ж сьогодні рано вранці
Безжально вітер лист струсив?
Тут боротьба ішла нерівна
За виживання, за красу.
Жаль, ця війна була нищівна.
До руйнівної віднесу.
О, вітре, вітре, сильний, буйний!
Нащо в серця вселяєш стрес?
Таке життя ведеш розгульне,
До всього втратив інтерес.
Я намагаюсь зрозуміти:
Буваєш різним ти під час.
Це ж треба так оце уміти
Бувати всяким кожен раз...
То ніжно гладиш коси довгі
Своїй улюбленій вербі,
А то цілуєш її ноги...
То раптом інший: вже в журбі...
Невже вториш людській подобі?
Мінливий настрій твій без меж.
Чи, може, це життєве хобі?
Тебе люблю за різність все ж...
