Ой дозріли вишні у нас біля ганку,
позирав частенько на них мій Іванко.
Як зірвав тих вишень стиглих цілу жменьку,
відпустив додому мене лиш раненько.
Вишеньки, вишні... Кучеряві. Пишні.
Вишеньки дозрілі, а ми вдвох - щасливі!
Я носила вишні у зоряні нічки,
цілував Іванко мене ніжно в щічки.
Цілував, голубив, пригортав гарненько...
ще просив принести вишеньок хоч жменьку.
Вишеньки, вишні... Кучеряві. Пишні.
Вишеньки дозрілі, а ми вдвох - щасливі!
Ой дозріли вишні у нас біля хати,
пригощала часто вишеньками мати.
Пригощав Іванка й татко мій охоче...
бо він, певно, зятем бачить його хоче.
Вишеньки, вишні... Кучеряві. Пишні.
Вишеньки дозрілі, а ми вдвох - щасливі!
Як це ж воно сталось, і чому так вийшло,
що об'їв Іванко усю нашу вишню?
І тепер до мене свататися має...
каже, що за вишні він мене кохає.
Вишеньки, вишні... Кучеряві. Пишні.
Вишеньки дозрілі, а ми вдвох - щасливі!
