Весняний ранок починавсь, як зАвжди.
Цвіли сади, облиті молоком.
І так хотілося забути негаразди,
І ті бої, прокляті за селом.
Розлогий степ, росою обважнілий,
Та падала від пострілів роса.
Замовкли і пташки, бо очманіли,
І хмуряться від страху небеса.
Бо раз у раз зриваються снаряди.
Ворожа посилає їх рука.
Зітхає тиша від такої зради,
Гірка сльоза з людських очей стіка.
Широкий степ; чомусь літають круки.
В диму й в крові розтерзана земля.
За що несем від брата такі муки?
Людські серця і землю спопеля...
Цвітуть сади, розносять цвіт духмяний.
Яке їм діло, що іде війна..
І ранок змінить новий день весняний,
Та груди час від часу біль стина...
війна...
Глибокий твір на часі 
