Того разу я дуже її хотів,
Але квапилась на роботу.
Не слухаючись моїх слів,
Мала з макіяжем турботу.
Як наближався, штовхала,
Чи щось тикала у обличчя.
Мовила, - ввечері давала,
Колючи олівців патиччям.
Цілунки дуже її допікали,
І за це помадою мастила.
Чому не брав, як лежала,
Вона жінка, а не кобила.
Грюкнула врешті дверима,
Я змивав помаду і фарби.
Буває така вона одержима,
Не хотячи єднання шарму.
23 квітня 2024 р.
