це Крит... і очам не довелося звикати
до охряного пилу, сліпучого білого світла,
моря і теплих доріг покатих,
бо все видається знайомим,
наче змальованим з пам'яті —
може, це саме пам'ять
тебе повертає у власний
доісторичний рай...
... а край, де була народжена,
де, певно, належить і помирати,
тримає твою пуповину —
як зважишся,
то рубай.
