Довгі вечори в обіймах нічки.
Ранять тишу вибухи війни.
Роздуми мої течуть потічком
Про земні, незвідані шляхи.
Виють раз-у-раз їдкі сирени.
Не дають забути ні на мить,
Що іти доводиться крізь терни
І комусь, мабу́ть, не пощастить.
Від думок таких стає ще гірше.
Суголоссям грають звідусіль.
Заплітаю знову їх у вірші,
Стишуючи в серці заметіль.
За вікном гуляє зимний вітер.
Сон не йде у мареві тривог.
З бісерин творю весняні квіти
І веду із ними діалог.
Про літа минулі, колоритні.
Безтурботні, веселкові сни.
Про цвітіння сакури у квітні,
Пахощі бузкової весни.
Гаснуть зорі в променях світанку,
Темну ніч забравши в небуття.
Вип'ю знову кави філіжанку,
Попри люті іспити життя.
31.01.2025 Л. Сахмак (Л. Сахарук - Маковей)
