Не троянди, не піони... поросло між ними зілля,
Бо мовчали телефони... в двадцять п*ятий день весілля.
Почуття, мабуть, погасли... тому й світ - не кольоровий...
Жаль, не пишеться завчасу доля... мов роман книжковий...
Так, в житті таке буває: десь зникає розуміння
І серця не відчувають... вже ніякого сп*яніння ...
Кажуть: душі не старіють, як кохання ще тріпоче,
Тільки вже воно не гріє... В онімілих днях і ночах...
І з*являються руїни - в місці сонячного храму...
Щось блаженне в душах гине, відлітає... ніби, в яму...
Запитань - ріка бездонна... Є обох у цім провина...
Жаль, що холод не сезонний, як узимку хуртовина...
дорогие друзья, если где-то не ответила на ваши комменты - не обижайтесь. Я благодарна вам за ваше внимание и по возможности отвечу. Просто очень мало времени на инет. Прошу прощения и у тех, у кого могла что-то пропустить. Вдохновения вам и солнышка.
