Ми дітьми гралися в війну.
Яка ж негарна ця забава!
І маю я таку вину:
Зі мною гралася лукава.
Ми – партизани, зв’язкові
І снайпери при цьому ділі,
Розвідники і лікарі,
А тут – малята всиротілі.
Давно дитинства вистиг слід,
Вже не гостює навіть в снах,
В війну ще грається сусід,
Нас меле у своїх “млинах”.
І як таке до голови
На мить могло хоч прилетіти?
Спитайся,”брате”, у вдови -
В війну не грають її діти.
Вона до них прийшла сама,
Залізла хижа попід шкіру,
Підлізла, відьма крадькома,
Казала, ніби, голуб миру.
Не грайтесь, люди, у війну!
В ній не буває переможців.
Не змити тим повік вину...
Скарає Бог за наших хлопців!
А наші внуки мають не війну а АТО, вибачте. (щоб тим, хто не визнає факт агресії лихо було. Вже нема ані сліз, ані злости на них. Живуть по Канарах і Гаваях, і нічого акрім грошей не бачать.) Дуже щемний вірш. Дякую! Суголоса.
Сильно сказали, Людо:
Не грайтесь, люди, у війну!
В ній не буває переможців.
Не змити тим повік вину...
Скарає Бог за наших хлопців!
Підтримую ваші слова!
Суголоса.
Маєте рацію, Людо! Треба буде відповідати... Кара не мине, як не минула жодного диктатора! 
