Про сокровенне… Одне життя… Та хочеться прожити
його, неначе – сім, а не одне.
О, як тоді бажання помирити,
коли одне поперед іншим жне
не «трин-траву», а спілу всмак пшеницю,
що так щедротно стелить щастя шлях,
коли кругом – прості та милі лиця?..
Й твого кохання зіронька зійшла…
Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель.
А можна ж – разом, слід-у-слід до гробу,
одне життя: ти – лада, а я – лель!
І процвітає поміж нас безлюб’я,
й не знаємо – для чого живемо…
А треба б так, як вміють це голуб’я:
лебедість на могилу кладемо…
Виною, певно, є недосконалість,
з якою ми у мирі повсякчас…
А треба б тут... нам потрудитись малість:
любов не терпить ледаря гримас!
Любити – значить повсякчас трудитись:
навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло,
й розквітне справжній рай!
09.01.2017
Доторкнулася до таємного. Особливо у сімейному житті дуже часто так трапляється що:
"Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель"...
І так страждають і ВІН, і ВОНА все життя...
Мудро, зріло підмічено. Я до цього висновку далеко за 40 прийшла - потрібно трудитись, обом, щоб любити. Тільки у книгах, фільмах все приходить вдавано саме. І саме трудитись, не працювати, докладати труду, чогось вагомого, вартісного. Дійсно, буває, що мимо долі ходиш...Дай Бог побачити,тому в моїх молитвах добавилось: дай Боже бути зрячою...А задарма - це примара мишоловки, несправжнє, недовговічне! Браво!
Чимало часу марнуємо, а дні летять... Потім озираємося назад і шкодуємо, що стільки всього не встигли, недолюбили... Слушні настанови! Треба цінувати кожну мить.