Навчилася розумно, просто жити,
молитися, дивитися на небо,
подовгу перед вечором бродити,
наповнюючи груди щасним щемом.
Коли шуршить толока споришами
і никне долу гроно горобини,
втішаюся веселими віршами,
співаю, мов лунає спів пташини.
Я повертаюся. Мені долоні
пухнастий лиже кіт, що господині.
І загоряється вогонь на скроні
озерної старої лісопильні.
Могильна тиша тайної вечері,
лише лелека в темряві віщує.
І якщо ти постукаєш у двері,
мені здається, навіть не почую.
OSAlx2о25-о2
*
Я научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.
Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.
Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.
Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
Анна Андреевна Ахматова
