В дитинстві копирсався у землі,
На ноги міцно став, укорінився.
Спочатку руки були заслабкі,
До сонця потягнувся, роздивився.
Зелена юність морем розлилась,
З’явились ніжні кучеряві вуса.
Любов у квітах білих заплелась,
Засяяла під місяцем спокуса.
Сонце кружляє, котиться життя,
Вже зрілість у стручках заторохтіла.
Прийшла пора батьківства відчуття,
Та от жнива…під корінь все скосили.
Дитинство заколисане у сон,
Аж до весни співає:- Люлі,люлі.
Їх із братами більше ніж мільйон,
Такі маленькі, золотаві кулі.
11.02.25р. Олександр Степан.
