Я із серця прожену
Темні почуття
В непроглядну далину
На усе життя,
Щоби навіть і слідів
Їхніх не було
В нім. Щоб я життю радів,
Щоб воно цвіло,
Наче гарнії квітки,
Світлі почуття
В нім посію залюбки.
Й цілеє життя
Буду я на світі цім
З ними щасно жить,
А також як слід на нім,
Де б не був, робить,
Бо робота лиш усе
Лихо віднесе,
Що безжально серце ссе,
Й щастя принесе,
Із яким я буду жить
Протягом життя.
Кожну неповторну мить
Світлі почуття
Та приємнії думки
Десь у глибині,
Мовби яснії зірки,
Будуть у мені,
Сяяти й, мов промінці
Сонця, зігрівать
Лагідно у всі дні ці,
Що я проживать
Буду, бо життя одне
Маю я лишень,
Що навіки все ж мине
В мій останній день.
Євген Ковальчук, 16. 03. 2021
