Я поглядом скажу тобі «Кохаю!»
Слова нехай розвіє вітер дня.
Я всі світи для тебе відступаю,
Щоб ти сміялась — вільна, не моя.
Я гляну – і очей не відведу.
Навіщо слово, коли погляд каже в скронях:
"Я всі вітри для тебе відведу,
Щоб небо несло тишу на долонях."
Тебе мені намалювала доля,
Неначе пензлем, ніжно, між рядків.
І квітне день, і час стає поволі,
Якщо ти поруч. Серед тисяч слів…
Я не шукав тебе – та ти прийшла,
Як сонце там, де тінь взяла над світом.
Ти не зірвала неба із тепла,
Та стала всім – між каменем і вітром....
Ти – відголосся снів, де світла бракувало,
Ти – сенс доріг, що в долі заплелись.
Ти – все, що серце вічно малювало,
А решта – шепіт тіней десь колись…
Я гляну – і без слів усе впізнаєш,
Бо що слова? Вони лиш тінь думок.
Я всі світи тобі в долоні поскладаю
А ти їх бережи... Як оберіг зірок....
Як світло ранку, що не гасне в тьмі,
Як дотик вітру – ледь відчутний, щирий.
Хай між рядків ми згубимось самі,
Та не згуби мене… серед стихій і віршів...
