Я каменем стаю на п’ять хвилин,
Коли у вірші вічність уявляю.
Гаряче сонце і гіркий полин,
А ще кайла удари відчуваю.
Чи я основа, чи шматок стіни?
Може я жорна, що пшеницю мелють?
Чи десь лежу в полях серед трави
І чую в небі ластівки щебечуть.
Я вчора серед саду вітром був,
Кидав слова пусті поміж дерева.
То загравав, як спів почув,
П’янить чудова ніч травнева.
А потім звився в небо, догори,
Туди де хмари з блискавкою грали.
Які яскраві у веселки кольори…
…а ви всі тихо в ліжку спали.
Загадка є, ким взавтра стану я,
Які емоції візьмуть на тілом гору?
Чи буду чути співи солов’я?
Усе залежить, яка назва твору.
18.02.25р. Олександр Степан.
