Не дорікаю вам, земні комахи,
У світі цім ми трішки всі невдахи.
Торкнутись щастя всяк нагоду мав,
Та про невічність щастя забував.
А я життя своє у океанах все топив,
Зійшов на берег, а ніби й і не жив…
Та молоді вовки в затишку не сидять,
А молоді вовки над хвилями летять,
Спішать своє забрати золоте руно,
Та приховало його океанське дно.
Так я життя своє у океанах теж топив,
Зійшов на берег, а ніби й і не жив…
Так що ж тепер,
по канві хрестиком, на п’яльцях…
коханок згадувати...
боржників лічить на пальцях…
романтику таблетками вбивати
і темноти всесвітньої чекати
Лише тому, лише тому,
Що так життя своє у океанах я втопив,
Зійшов на берег, а ніби й і не жив…
О ні! Я крою знов нові вітрила,
Хай молодим морським вовкам,
Їм вони будуть за широкі крила...
О ні! Я знову їм плету міцні канати,
Щоби фортуну міцно прив'язати,
Бо я життя своє у океанах теж топив,
Зійшов на берег, а ніби й і не жив…
