Ми були в дерев'яному човні,
Сонце було, наче у смолі.
Піднялись чорні грізні хмари,
Рибалили, але змінились плани.
Здійнявся вітер лютий,
Почав на нас всіх дути.
Евракілон розбушувався,
Він раптово буйно знявся.
Ми всі разом закричали,
Бо не бачили причалу.
Вітер почав чо́вен нести,
Ми не в силах це знести.
Аж раптом постала постать,
В руках у нього посох.
Він іде ось по воді,
Неначе по траві й росі.
Що це за дивна примара?
У словах у нього правда.
"Не бійтеся, спокійно!"
Він йде впевнено й повільно.
Один з човна пішов до нього,
Подолавши страх й тривогу.
Та трохи чоловік завагався,
Коли шторм навкруг піднявся.
"Рятуй мене, ти мій пророк,
Я тону, дай повітря ковток!"
Пророк простяг свою руку,
Врятувавши серце від стуку.
Стоять двоє на ногах,
На синім морі і в вітрах.
Вони ідуть по холодній воді,
Немов по небесній росі.
