Ідеш крізь фальш, як через чорний смог,
щокрок - все важче, дихання спирає.
І відвертає очі білий Бог:
чи то соромиться, чи так карає.
Хіба діймеш, коли довкруг - дими?
Чи зрозумієш, як наосліп сунеш
межи людьми, несправжніми людьми,
що по собі лишають хижі луни?
Хоч ковіди навчили до зуваг,
до масок, чистоти, не юрб і мила,
знов тягарці зриваються із ваг
і падає сторчма остання сила.
Та вперто йдеш, неважачи на смог,
на чорноту, на потемки солені.
А над тобою, може, плаче Бог,
тримаючи пів правди на рамені...
17.02.25 р.
