***
В кристалах світлих мрій твоїх дитячих
відбитий образ я побачив свій.
І чую – ти ім’я моє шепочеш
із іменем твоїх травневих мрій.
Дитя, дитя, ти є весною в серці,
і погляд твій мов квітка чарівна,
а я ношу в душі гірку отруту –
в серпанок чорний вкутана вона...
***
Минула полуніч, ліниво місяць світить,
природа мліє у блаженнім сні
і скрізь простерла тиша крила сумовиті –
весь світ під ними змовк у таїні.
І тільки я не сплю – свіча ледь-ледь мигає
і, перед сном згасаючи, тремтить...
і тільки я стою, а серце завмирає, –
у мріях, в даль занесене, летить...
***
Печальний ти, печальний як молитва,
і погляд твій осінній без пісень,
щоб світла посмішка твоя вернулась –
співала б я і ніч, і день...
Ах, ти блідий, блідий неначе квітка,
що на труну схиляється лишень,
якби могла твою смерть упросити –
я плакала б і ніч, і день...
***
В польоті гордім, звівши парус вільно,
долає пінні хвилі корабель.
Безмежна шир запрошує невільно
далеко до небачених земель.
Туди далеко, мов крилата мрія,
могла б я полетіти від жаги...
На жаль, навік скувало береги,
зловісне небо наді мною мріє!
Дора Габе
Теменуги (Лирически песни)
***
В кристала на мечтите ти детински
аз своя образ виждам отразен.
И чувам – тихо името ми шепнеш
със името на майския си блен.
Дете, дете, в сърцето ти е пролет,
усмихват се във взора ти цветя,
а нося аз отрова във душата
и с чер воал прибулена е тя...
***
Минува полунощ, лениво грей луната,
природата почива в сън блажен
и вредом е криле простряла тишината –
цял свят под тях е млъкнал спотаен.
И само аз не спя – свещта едва мъждее;
и тя пред сън, догаряйки, трепти...
И само аз стоя – сърцето ми копнее –
далеч, далеч унесено в мечти...
***
Ти тъжен си, като молитва тъжен
и есен е във взора ти смутен –
да ти възвърна светлата усмивка
бих пяла аз и нощ, и ден...
Ах, ти си бледен, бледен като цвете,
поникнало над гроб усамотен –
да можех от смъртта да те измоля,
бих плакала и нощ, и ден...
***
Във горд полет, развял платната волно,
кораб бразди разпенени вълни.
Широкият простор зове неволно
далече там в неведоми страни.
Далече там като мечта крилата
да можех аз да полетя сега...
Уви, навек сковал ме е брега,
злокобни са над мене небесата!
ID:
620328
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 11.11.2015 23:33:08
© дата внесення змiн: 30.09.2017 03:34:43
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
