За картиною М. Врубеля "Царівна Лебідь"
Бувай, мій князю. Йду за небокрай.
За мить до смерті сонця нишкнуть хвилі.
Нехай кохання нашого розмай,
Набряклі сумом, не бентежить крила.
Набряклим сіллю пінної води,
Їм до небес мене вже не носити.
А ти за мною, князю, не ходи:
З ріки Смородини там забуття розлите.
З ріки я вийду іншою. Поглянь:
Малює вічність вензель свій на пір'ї.
Тебе тримає острів твій – Буян,
А я назавжди успадкую Вирій.
А я із болю вирощу пісні
Про почуття, розгублені у вирі…
Бувай, мій князю. Виглядай вві сні
Сумну та совооку птаху… Сирін…
Буквально кожне слово і кожен образ прощеміли в грудях) От вразило) Я так люблю міфологію, а тут все наскрізь нею просякнуто) Бокал шляхетного рубінового вина у древній чаші, а не вірш)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
свою міфологію не можна не любити, та, на жаль, мало відомостей збереглося до наших часів і знайти їх важко... можливо, щось порадите в і-неті? буду вдячна.
Це прекрасно...) Давно не читав такого казкового і слов'янського) Дуже глибоко Ваш вірш відгукнувся в моїй душі) Такі близькі мені образи поєднали з бездоганною майстерністю) Щиро вдячний)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00