Лиш сон… Не яв… Та все так зримо:
Зустрілись поглядом… І що ж –
Вже полоснули серце рими,
А в тілі – млість… пещота... дрож...
І ти стоїш, немов билина…
В промоклому, як хлющ, плащі…
А я до тебе серцем лину –
З лиця я п’ю твої плачі…
І вперше ось за сотні років
Промовив щиро: “Будь моя!”
І в серце враз вселився спокій,
Немов потрапив в лоно я
Давно омріяного раю,
Де квіти, діти, я і ти,
Де враз нетлінно я згораю…
І вже не маю сил іти.
…Та в яві – мить: ми – на платформі…
Зібрав нехитрий твій багаж ,
Уже заповнені всі форми,
Ще мить – й ти за кордоном аж!
Я ж тут, удома! Залишаюсь,
Аби плекати новий рай…
Уже без тебе! Милий краю,
Мене, мій біль в мені розрай!*
9.07.2015
________
*Нехай пощезне та держава,
Котра гарантії не дасть,
Щоб я не плакав… Гірко… Ржаво…
…Нехай палає болем власть!
ЧИ ТО БУВ СОН...???ТА ВСЕ Ж ТАК ЗРИМО
А МОЖЕ Й ПРАВДА ТО БУВ ЯВ???
ЧИ СПАВ,ЧИ НІ ??,УСЕ ЗМІШАЛОСЬ...
ЧИ ТО ТЕБЕ Я ДОГАНЯВ...
ЧИ Я ЛЮБИВ??ЧИ...ТАК...КАЗАЛОСЬ?? З ТЕПЛОМ ДУШІ,ОЛЕКСІЙЧИКУ!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не знаю, що кому казалось
(Хрестіться, щоб то був не... лось!),
Ну а еЛГе не покаВзалось,
Та маревом оте здалось!