Живу я ,як перший день і останній,
І дивлюсь на божий світ ,як дитя.
Не знаю, коли прийде день останній...
І на груди зложу крилонька я.
Вже осінь прийшла у гості у мій сад
І я ,як з гілки зірваний листок.
Не вернеться вже ніколи літо назад
Листопад... до зими всього лиш крок.
А ще стільки мрій,і планів на життя...
Хочу зробити,ще так багато.
Гори,світи поміж зір - моя зоря,-
І , щоб кожен день був наче свято.
Вже стукає у мої вікна осінь...
Збудувала дім , посадила сад .
Вже давно я не ходжу у гості
Бо на скронях забілів снігопад.
Серденько моє окутала крига
А в душі осіла біла зима.
А коли розтануть сніги - відлига...
Тоді сонечком зігріє весна.
Осінь сплела ниткочку у волоссі
Сонце низенько ...вже надвечір'я.
Як дівчинка вірю у казку досі,-
Що прийде весна на моє подвір'я.
А від холоду зими мерзнуть руки
Сповільнила хід, вже не літаю.
Вже переросли на голову внуки...
Здалека , як сонце їх стрічаю.
Коли дивлюсь у люстерко на себе...
Сама себе не можу впізнати.
Життя дає шанс для мене, для тебе,-
Просто жити, Бога прославляти....
М.Чайківчанка.
